Заспокійливий стукіт коліс, потяг Київ — Харків набирає швидкість. У купе тепло й затишно, вже розносять чай. Думки рояться, мов джмелі, і хвилювання важко подолати: для мене це відрядження — перше, ніби крок у невідомість.

Події зими 2014, а згодом і початку весни неслися з карколомною швидкістю. Втеча Януковича, російське вторгнення в Крим і псевдореферендум 16 березня, після якого Путін оголосив про «приєднання» півострова до Росії. Паралельно з кримськими подіями проросійські сили дедалі активніше розхитували Донбас.

13 березня на центральній площі Донецька під час мітингу за цілісність країни було вбито українського активіста Дмитра Чернявського. А вже 6 квітня проросійські сили захопили будівлі луганського управління СБУ та Донецької ОДА, де 7 квітня проголосили створення так званої Донецької народної республіки.

І ось — тривожна звістка з Харкова. Того ж 7 квітня проросійські сили захопили Харківську ОДА. Від початку весни місто лихоманило: ще 1 березня проросійські активісти штурмували адміністрацію, били євромайданівців, ставили їх на коліна. Тепер вони зняли український прапор над будівлею й готувалися проголосити ще одну «народну республіку».

Саме до такого Харкова мчав потяг того квітневого вечора. Я ще не уявляв, що доведеться пережити і свідком яких подій стану. Кожен новий день приносив нові виклики, і дедалі важче було повірити, що все це відбувається у твоїй країні, коли події наступного дня затьмарюють усе, що сталося напередодні. Не кожен епізод тієї весни став кадром. Але найяскравіші — назавжди залишилися в пам’яті.

Харківський вокзал зустрічає порожніми перонами. Мабуть, везти речі до готелю біля площі Свободи було помилкою. Підходжу до ОДА — і розумію, що запізнився. Буквально пів години тому тут усе скінчилося. Площу патрулює міліція, а біля самої будівлі стоять люди в масках і чорних одностроях. Кулемети, автомати, суворі, важкі погляди…

Пізніше дізнаюся: це спецпідрозділ МВС «Ягуар» з Вінниччини, який без жодного пострілу звільнив будівлю. Усіх нападників уже заарештували й тримають у внутрішньому дворі. Устигаю лише помітити кволого, наляканого, зовсім юного хлопця в камуфляжних штанах, якого міліціонери повели в будівлю ОДА.

Гори сміття, шин і поламаних меблів перед входом уже розгрібають комунальники. Поодинокі перехожі, поспішаючи у своїх справах, із подивом озираються на спецпризначенців. Біля кордону міліції починають збиратися люди з георгіївськими стрічками. Вони без особливого завзяття задирають міліціонерів, ті ж не реагують.

На диво, безперешкодно проходжу крізь оточення. У закопченому холі мене зустрічає бюст Тараса Шевченка. В очі впадає лист пінопласту з написом великими чорними літерами «Россия», що причаївся за ним. Піднімаюся на другий поверх. Тут іще валяються пожежні рукави, по кутках — пляшки з темною рідиною, а працівники кволо усувають безлад, що залишився після захоплення. У відкритому залі засідань столи завалені буханцями хліба, печивом, дешевою локшиною та чаєм. Усюди — великі пляшки з водою. Ті, хто захоплював ОДА, очевидно, готувалися сидіти тут довго.

Спокій порушує гамір з вулиці. З вікна добре видно площу Свободи — найбільшу в Європі. На її початку височить пам’ятник Леніну. Кілька офіцерів мовчки спостерігають, як організатори намагаються «завести» малолюдний натовп, що стримується кордоном міліції. Серед людей з георгіївськими стрічками та російськими прапорами утворюються невеликі активні групи, вони кидаються на міліцію, але бракує напруги та сили. Дехто, помітивши мене з камерою у вікні, кривляється й показує «факи».

В одному місці натовп намагається прорватися, але, діставши гумових кийків, відступає. Чутно жіночі зойки, лайку. Найактивніших міліціонери висмикують із натовпу й відводять убік. Тим часом за їхніми спинами, просто посеред площі, починає збиратися проукраїнський мітинг — міліція формує ще один кордон.

Ближче до обіду через площу підтягується масовка на чолі з молодиками, які несуть червоний плакат із зіркою та написом: «Никаких выборов без референдума!». Назва політичної сили, що проводить тут свій «мирний» мітинг, не залишає сумнівів. Активісти лівого угруповання «Боротьба» вже були помічені в акціях антимайдану в різних містах України. Це угруповання зникло так само неочікувано, як і з’явилося на політичній мапі країни, щойно наприкінці травня 2014 року пройшли президентські вибори.

Наразі ж молодики намагаються розпалити нечисленну купку людей з георгіївськими стрічками, що залишалися перед будівлею ОДА, і за деякий час нестрункий натовп посунув до бокового в’їзду у двір адміністрації. Після недовгого спілкування з міліцією через зачинені ворота лунають заклики прямувати до суду, де обирають запобіжні заходи учасникам штурму адміністрації, — і натовп рідіє.

До вечора пристрасті поступово вщухають. Харків повертається до буденного життя. Тільки в стінах ОДА кипить робота: співробітники та комунальники ретельно відмивають підлогу й стіни від кіптяви.